Це коротка історія молодого коваля Луки, який не своєю волею потрапив на вулицю синіх вогників, проте не зміг просто так піти через самотнього метелика...

Маленький хлопчик сидів під деревом та гірко плакав.

Щойно його паперового кораблика порвали інші діти. Він хотів запустити його по калюжі, проте як завжди інші його образили. Він не мав в цьому місці друзів, він не мав нікого, навіть батьків. Він не пам'ятав їх, тому, що в дитячий будинок він потрапив ще немовлям.

- Хочу…друга…- говорив він уривками, тручи очі від сліз.

- Чого ти тут рюмсаєш? - сказав дівочий голос.

Хлопчик підняв здивовано голову і крізь сльози побачив милу дівчинку. Вона мала довге руде волосся, яке звивалося та червоні райдужки на очах, на щічках же красувалися веснянки.

Деякі слова не повинні бути сказані, ніколи не знаєш, хто їх почує...