Костянтин Гончаренко

Ось місто. Ось мільйони людей, які кожного дня метушаться, роблячи свої мільйони справ. А ось тіні. Тіні дерев, будівель та людей. Їх теж мільйони. Густі та чорні або сірі, майже прозорі, вони лежать під ногами, нависають над вулицями. Майже ніхто не звертає уваги на тінь, якщо тільки не треба сховатися від сонця в її милосердних обіймах. Бо що може бути простішим та пасивнішим за тіні? Нащо їх помічати? Вони безпечні та безглузді. Майже всі, майже завжди...